Щодо можливості застосування інституту представництва під час подання документів для одержання ліцензії після набрання чинності Законом України від 02.03.2015 № 222 «Про ліцензування видів господарської діяльності»
Статтею 10 Закону України від 01.06.2000 № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі – Закон № 1775) передбачено, що суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. На відміну від Закону № 1775 частиною першою статті 11 Закону України 02.03.2015 № 222 «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі – Закон № 222) встановлено, що здобувач ліцензії подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії за визначеною ліцензійними умовами формою.
При цьому, частиною першою статті 10 Закону № 222 встановлено, що документи, подання яких до органу ліцензування та видача яких органом ліцензування передбачені цим Законом, можуть бути подані до органу ліцензування та отримані від цього органу ліцензування за вибором здобувача ліцензії:
1) нарочно відповідно до пункту 3 частини другої статті 6 та у порядку, встановленому статтею 9 Закону України “Про адміністративні послуги”;
2) поштовим відправленням з описом вкладення (орган ліцензування надсилає поштові відправлення з повідомленням за місцезнаходженням здобувача ліцензії протягом одного робочого дня з дня оформлення відповідного документа, якщо інший строк надсилання не встановлено законом);
3) в електронному вигляді за допомогою телекомунікаційних засобів зв’язку.
Тобто, безпосередньо нормами Закону № 222 не передбачено можливість подачі здобувачем ліцензії до органу ліцензування заяви через уповноважений ним орган чи особу.
Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 237 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи або з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частина третя статті 237 ЦКУ).
Частиною другою статті 238 ЦКУ передбачено, що представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.
Здобувачем ліцензії, у розумінні статті 1 Закону № 222, є суб’єкт господарювання, який подав до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії разом із підтвердними документами згідно з вимогами відповідних ліцензійних умов.
Отже, застосування інституту представництва під час подання документів до органу ліцензування для отримання ліцензії не суперечить нормам Закону № 222 та ЦКУ.
При цьому, звертаємо увагу, що відповідно статті 244 ЦКУ представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
